Друк

image

Зі смертю Леся Танюка 18 березня 2016 року втратив кожен, хто його знав – особисто чи заочно. Його величавої творчої особистості вистачало на все, чи він займався. На великий театр. На велику політику. На велику культуру. На велику пам’ять.

Лесь Танюк пам’ятав батьків-учителів і Батьківщину-натхненницю. Пам’ятав історію України і її творців. Навчав усіх нас довіку пам’ятати тих, хто захищав рідну землю, віддаючи здоров’я і життя заради воскресіння і відродження України-матері.

Понад чверть століття Лесь Танюк очолював Всеукраїнське товариство «Меморіал» імені Василя Стуса, яке сам засновував ще до здобуття Україною державної незалежності. Тому що непохитно і нестримно вірив у волю і свободу свого народу. Бо велика пам’ять дає велику віру.

Перший день без Леся Танюка – найважчий. Ні розум, ні серце не хочуть змиритися з безповоротністю фізичної втрати. Але духовно він залишиться з нами назавжди. Зримі знаки цього – у його творчому спадку, у його учнях, у його заповідях. Вони – і на землі, і на небі.

Лесь Танюк повертатиметься до нас так само постійно, як повертаються в Україну у ці дні лелеки щовесни. На крилах своїх високих помислів і величавих справ.

Від Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса – Степан Кубів, голова товариства з 2015 року.